ЮРИДИЧНІ ВИЗНАЧЕННЯ – ОСНОВА ПОРОЗУМІННЯ ЛЮДЕЙ

(АНАЛІТИКА ДО ФОБІЙ)

Ми розуміємо, що в наш час, як ніколи, мабуть раніше, засоби масової інформації (ЗМІ) мають великий вплив на свідомість людей.  

Також, ми розуміємо, що в наш час на перший фланг виступають не прямі засоби війни із застосуванням зброї, а ЗМІ.

У технології завоювання рабів і їх територій ЗМІ діє через свідомість, виконуючи 2 діаметральні задачі:

1. Згуртування нездібних до аналітичного мислення, прийняття власних рішень і самостійного волевиявлення, але тих, що приймають на віру сумнівну істину своїх пастирів і здібні із фанатичною впевненістю у правоті своєї віри іти у пекло. Цю задачу майже без перешкоди державних кордонів виконують релігійні служителі. Цю задачу в межах державних кордонів виконують політичні діячі. І релігійні діячі і політичні служителі поділяються на свідомих пастухів і несвідоме стадо.

2. Роз’єднання зневірених і вже не здібних до єднання у громади особистостей, які вірять тільки в себе і дистанціюються від соціуму на стільки, на скільки це можливо. Іноді вони здатні об’єднуватись для стихійних, або вміло організованих соціальних «вибухів». Але це дії революційного характеру, що несуть деструктивні наслідки, породжують зворотній ефект соціального збурення і в результаті, - ще більшої зневіри у позитивні перетворення. Цю задачу в межах державних кордонів частіше всього виконують політичні діячі, створені і керовані олігархатом.

Перші – це добре організоване «стадо», яким легко управляти, з яким легко організовувати будь-які соціальні сценарії.

Другі – розрізнене «стадо», яке не може представляти істинної загрози керуючому клану олігархату.

Якщо олігархат не уособлює диктатуру і має конкуренцію на заданій території, він цькує «стада» одне на одне і в середині їх з метою перерозподілу національних ресурсів (включно рабів) на свою користь.

Якщо олігархат – запроданці, вони цькують «стада» одне на одне і в середині їх з метою створення геноциду і здачі ефективних до використання національних ресурсів (включно рабів) на користь держав, що керують цими запроданцями.

«ВАЖЛИВО РОЗУМІТИ: не має значення, через який квітучий лужок ведуть стадо, - його ведуть на бійню».

Дуже важливо вміти аналітично мислити і відділяти істинну інформацію від спотвореної.

Важливо не бути віднесеним до будь-якого з описаних вище «стад».

Для соціуму, мабуть, найважливішою функцією є порозуміння між людьми.

Порозуміння ґрунтується на поняттях – визначеннях предметів, якостей, дій, їх комплексів та ін.

Якщо поняття кожною особою, що спілкується, відносно одних і тих же предметів, якостей, дій, їх комплексів різні, то особи не знаходять порозуміння. Вони починають сперечатися, закінчують спілкуватись, розходяться, чи сваряться – РОЗ’ЄДНУЮТЬСЯ.

- Друга задача «роз’єднання» виконана.

Якщо визначення міжнародної спільноти відрізняються від визначень державного законодавства, а ті, у свою чергу у кожному законі різні, та ще й відрізняються від вільного трактування ЗМІ, то - друга задача «роз’єднання» виконана.

Саме тому, при створенні «Системи прийняття оперативних рішень територіальних громад України», ми стверджуємо, що ключовою задачею порозуміння людей є «Словник юридичних термінів». Такий Словник: ліквідує потребу наявності у кожному законі визначальної частини; зекономить багато коштів і часу населення; прибере зайві соціальні непорозуміння; стане основою логіки соціальних відносин.

Міжнародна спільнота, усвідомлюючи, що наступив вік глобалізації, а подальше непорозуміння і роз’єднання держав є фатальним для всієї цивілізації, віддала пріоритет визначення багатьох ключових понять і правил у відповідальність Організації об’єднаних націй (ООН), а її представники – керівники держав підписали багато міжнародних документів, що зобов’язують їх країни привести своє внутрішнє законодавство до міжнародних узгоджених кодифікованих норм і правил.

Республіка Україна, що є засновником ООН, підтримуючи її миротворчу діяльність, і пріоритет погоджених договірних стосунків, включила у Конституцію України наступні норми відношення до ратифікованих міжнародних договорів.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

…

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

…

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

…

Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Отже, статтею 55 Конституції України визначається правосуб’єктність у судах людини і громадянина, а статтею 124 – право людини і громадянина звернутись до міжнародної юрисдикції суду.

Ми визнали міжнародні цінності і домовленості, положення, затверджені Верховною Радою України, основними, ми коригуємо Конституцію України і всі закони України у відповідності до положень міжнародного права, шукаємо і отримуємо останню підтримку на свій захист у міжнародних судах.

Саме тому, у наших законах зроблені зауваження щодо пріоритету ратифікованих міжнародних договорів.

Важливо: не тому, що нас хтось хоче зробити рабами, а тому, що ми свідомо віддаємо пріоритети міжнародній спільноті, як колективному розуму і підґрунтю на яке ми спираємося, та плекаємо останню надію на цю спільноту, і не хочемо щоб нас зробили рабами.

ЦЕ ПРИНЦИПОВО. Якщо Ви це не усвідомите і не розмежуєте з інтересами рабо володільців – олігархату, то усі Ваші подальші думки будуть наповнені зневірою, ненавистю і непорозуміннями, ви спочатку будете «взагалі» звинувачувати «захід», будете сперечатися та сваритися з рідними та близькими, звернете усю свою енергію боротьби на тих, з ким не слід боротися, а потім будете шукати підтримки, як останньої надії, у тих, проти кого боролися – міжнародної спільноти. Ви станете жертвою тактичного прийому ворогів «розділяй і володій».

Для нас повинно бути принциповим: ми частина міжнародної спільноти, що живе за спільними правилами, чи ми відокремлена від світу держава без взаємного порозуміння і підтримки. Ми свій вибір зробили давно, так давайте будемо послідовними до свого вибору і його дотримуватись. Якщо ми відвернемося від усього Світу, то не слід казати, що Світ відвертається від нас, як це роблять деякі країни.

Безперечно, треба добре розрізняти: країни, чи олігархат, що захопив владу у цих країнах, до нас відноситься вороже. – «Пани чубляться – у холопів чуби тріщать».

Без сумніву, конкурентна боротьба на міжнародному ринку товарів і послуг жорстока, але перетворюють її в геноцид і війни не народи, а олігархат, що понукає цими народами.

Тому, якщо ми відчуваємо:

- значний економічний і політичний тиск та несправедливий розподіл ринку із сторони «заходу», до якого ми так рвемося;

- диверсійну діяльність та войовничі дії зі сторони «сходу», який ми ще не перестали так обожнювати;

то ми розуміємо, що цей геноцид утворено не народами, що нас оточують, а олігархатом, що «випасає ці стада» і в нас немає іншого шляху, як знайти порозуміння у власній домівці та запровадити таку систему взаємовідносин із сусідніми народами, що зведе нанівець потуги зовнішнього та внутрішнього олігархату, яким немає принципової різниці, який народ знищувати, - «вони ведуть стада на бійню».

Не дайте олігархату руками ЗМІ з під Вас вибити останню опору і надію - ООН, посваривши Вас маніпуляцією з визначеннями понять. Звертайтесь до першоджерел і аналізуйте першоджерела. Якщо норми законів їм не відповідають, то визначайте тих осіб (персонально) хто у цьому винен, приводьте законодавство у відповідність, а тих хто скоїв цей злочин, віддавайте до суду.

ДАВАЙТЕ РАЗОМ РОЗБЕРЕМОСЯ У ДЕЯКИХ КЛЮЧОВИХ ПОНЯТТЯХ.

 ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ.

Стаття 10. Міжнародні договори.

1. Чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

2. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Отже, ми повинні користуватись законодавством і правом за визначеними пріоритетами: нормативні акти звіряти із правилами і актами, описаними законами; закони – із кодифікованими зібраннями правил і актів, зведених у кодекси; кодекси – із Конституцією – основним законом, чи суспільним договором; положення Конституції – із положеннями міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою.

ФІЗИЧНА ОСОБА І ГРОМАДЯНИН, ЇХ СУБ’ЄКТНІСТЬ

Цивільний Кодекс України. Розділ II. Особи. Підрозділ 1. Фізична особа. Глава 4. Загальні положення про фізичну особу.

Стаття 24. Поняття фізичної особи.

1. ЛЮДИНА ЯК УЧАСНИК ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН ВВАЖАЄТЬСЯ ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ.

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки

1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

Стаття 28. Ім'я фізичної особи

1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Стаття 169. Правові форми участі територіальних громад у цивільних відносинах

1. Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

2. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

3. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

У роботі помічника судді Вищого господарського суду України Кучерука Н.С. обговорюється тематика «Фізична особа як суб’єкт міжнародного права», суть якої полягає у наступному. До середини ХХ століття існувала «класична» («традиційна») концепція, за якою до суб’єктів міжнародного права відносили тільки держави. Оскільки у позовах до Європейського Суду у справах людини проти держав виступають фізичні і юридичні особи, то ці особи і є  стороною судового процесу та визнаються суб’єктами міжнародного права.

Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії, визначає поняття:

«Фізи́чна осо́ба» - у цивільному та інших галузях права термінологія, що використовується для позначення людини (громадянина, особи без громадянства) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки. (Перелік через кому!)

У підпункті 3.8.1 п. 3.8 ст. 3 «Класифікації організаційно-правових форм господарювання» ДК 002:2004, затвердженої наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 95, надається поняття підприємця, під яким розуміється фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. (Перелік через кому!)

Поряд із окремими обмеженнями у здійсненні підприємницької діяльності, встановленими ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво», фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності не можуть, зокрема:

1) надавати фінансові послуги, …:

- випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

- довірче управління фінансовими активами;

- діяльність з обміну валют;

- залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

- фінансовий лізинг;

- надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

- надання гарантій та поручительств;

- переказ грошей;

- послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

- торгівля цінними паперами;

- факторинг;

2) займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення …;

3) займатися космічною діяльністю …;

4) займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом …;

5) займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти …;

6) займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг ….

Послідовним є те, що за наведених визначень, суб’єктом земельних відносин у Земельному Кодексі України є саме громадянин, а не фізична особа.

Громадянин за жодних умов не може позбутися статусу фізичної особи. Цей статус втрачається лише з його смертю і не пов'язаний, зокрема, з обсягом його правоздатності та дієздатності чи іншими чинниками. Він може бути позбавлений статусу підприємця (добровільно або примусово), проте його статус як фізичної особи від цього не втрачається.

Із праці Л.Б. Нисанбекової, старшого викладача кафедри міжнародного права КАЗНУ ім. Аль-Фарабі «До питання поняття «фізична особа» в теорії права і міжнародно-правового регулювання» наводимо цитату: «В результате глубокого анализа материалов международной практики и национальных законодательств большинство членов ООН, на 28 сессии Генеральной Ассамблеи ООН в 1977 году был сделан вывод, что термин "лица, не являющиеся гражданами" означает физические лица, не имеющие гражданства страны, в которой они находятся и являются иностранцами в соответствии с внутренним законодательством этой страны». 

Тлумачення цієї тези часто спотворюється з наданням невірного значення, - антагоністичного у відношенні до наведеної цитати резолюції ООН. А саме, трактується наступним чином: якщо наше законодавство нас прирівняло до фізичних осіб, а ті не є громадянами, то нас прирівняли до іноземців – мігрантів. Підігрівають ці твердження деякі нормативні акти без правильних чітких формулювань (визначень) і паспортна система, що впроваджена з ймовірними порушеннями законодавства, можливо особами, що теж мало обізнані у справі, або є ворогами держави. Я вважаю, що саме таке твердження є безпідставним, необґрунтованим і деструктивним, бо спотворює дійсність і веде до роз’єднання суспільства.

Спробую пояснити чому.

По-перше. Ця фраза взята із тексту, повної редакції якої ми не бачимо, і тому може тлумачитись по різному. Хоча, я сам з цим не згоден і надаю далі однозначне тлумачення.

По-друге. Мабуть викладач Л.Б. Нисанбекова брала знання із якихось інших джерел, бо у 1977 році була 32-а сесія ООН із резолюціями від A/RES/32/1 до A/RES/32/215, а 28-а сесія ООН із резолюціями від A/RES/3050 (XXVIII) до A/RES/3199 (XXVIII) відбулася у 1973 році. Ні у матеріалах 28-ї 1973 року, ні у матеріалах 32-ї 1977 року сесій наведених визначень я не знайшов – мабуть, погано шукав. 28-ї сесії 1977 року не існує в природі, якщо я не помиляюсь. Але, це не принципово.

По своїй суті ці визначення щодо поняття «фізичної особи» виглядають, як вирвані із контексту і спотворені у напрямку висновків їх поняття. Міжнародна юридична практика теж, як і українська, визначає поняття «фізичної особи», як більш широкого поняття, ніж «громадянин», що відноситься до сторони господарських відносин людини у суспільстві.

Все вірно (переклад): «особи, що не є громадянами країни, означає «фізичні особи», що не є громадянами країни, де вони перебувають і є іноземцями відповідно до внутрішнього законодавства цієї країни.

Давайте спробуємо розібратися у тезі:

«Визначення «фізична особа» дано в Приватному міжнародному праві гл. 6 п. 1 "Фізична особа - це мігрант", тобто особа, яка не має правового зв'язку з цією державою, тому не є її власником!»

По-перше. Що це за джерело «Приватне міжнародне право, гл. 6 п. 1»? Це підручник, чи закон? Чий? Перебрав багато і підручників і законів, але знайти таку главу у ній пункт і фразу мені не вдалося. Мабуть, пошукаю ще.

По-друге. У якому контексті? Насправді: якщо фізична особа у країні перебування не є громадянином цієї країни, то вона – мігрант. Хоча такий мігрант може знаходитись у відрядженні, на роботах за договором, туристом, мандрівником, у гостях, в результаті катастрофи, у стадії одержання громадянства, після позбавлення громадянства, засуджений, як нелегал чи біженець, тощо… Усі ці люди – фізичні особи мають право на життя і працю у країні перебування.

По-третє. Громадянин теж фізична особа – жива людина, але яка має громадянство у країні перебування, і наші українські закони це однозначно підтверджують. Тільки, чомусь у тексті цитати це упущено, чи не враховано. Чому? Ви не замислювались? - Просто, щоби посіяти невіру у право, закон, та власне буття і голосити на весь Світ: «нас назвали «фізичними особами, нас за людей не рахують, ми мігранти у власній країні, …». На фоні суцільної депресії, приниження і безграмотності – це спрацьовує у більшості випадків. Але наша першочергова задача – просвітництво, і ми не повинні попадати у подібні «капкани».

Я пропоную жити по нашим законам, а не сумнівним посиланням на невідомі джерела.

Наприклад, у Законі України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.205 року є використання поняття «фізична особа» у наступному контексті.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. Для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні:

1) приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб’єктами яких є фізичні та юридичні особи;

Стаття 9. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави

…

2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.

Розділ II. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Стаття 16. Особистий закон фізичної особи

1. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

2. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.

Стаття 17. Цивільна правоздатність фізичної особи

1. Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом.

2. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

Стаття 18. Цивільна дієздатність фізичної особи

1. Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов’язань у зв’язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.

2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи.

Стаття 19. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

1. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності визначається правом держави, у якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності в державі вимог щодо обов’язкової реєстрації застосовується право держави основного місця здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 20. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.

Стаття 21. Ім’я фізичної особи

1. Права фізичної особи на ім’я, його використання та захист визначаються її особистим законом, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 53. Трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном

1. Трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо:

…

2) громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота;

Стаття 54. Особливості регулювання трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні

1. Трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:

…

2) іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями - фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України.

Стаття 76. Підстави визначення підсудності справ судам України

1. Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

…

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

Стаття 77. Виключна підсудність

1. Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

…

5) якщо спір пов’язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;

Із закону випливає чітке розмежування між поняттями фізичної особи і громадянина.

Пропоную керуватись нашими законами, а не «фобіями», привнесеними для роз’єднання нашого суспільства, і тільки тоді коли закони насправді будуть спотворені, - боротись за їх чистоту і відновлювати справедливість.

Оскільки, поняття «фізичної особи» більш широке і включає до свого складу окрім людей, що мали право на громадянство і отримали це громадянство, ще й людей, які такого права не мали, або ще не встигли оформити громадянство, то такі люди у відношенні до країни перебування є іноземцями. – Нічого дивного і крамольного.

Якщо в нашому законодавстві використовується термін «фізична особа», це означає, що права і обов’язки цього закону розповсюджуються як на більш широку категорію людей – «фізичних осіб», так і на їх частину – громадян. Це ніяким чином не прирівнює громадян до мігрантів, або нелюді. Це означає, що дана норма законодавства стосується усіх: і громадян і мігрантів, а разом – «фізичні особи», тому, що у відповідності до ратифікованих Україною міжнародних договорів, ми зобов’язалися наділити мігрантів такою ж господарською спроможністю до життя, як і людей власної держави – громадян.

«Загальна декларація прав людини», резолюція 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Стаття 15.

1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

…

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

…

Стаття 92. Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

…

Стаття 106. Президент України:

…

26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

…

Стаття 126. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

…

Повноваження судді припиняються у разі:

…

2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;

…

Стаття 149-1. Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі:

…

3) припинення громадянства України або набуття ним громадянства іншої держави;

…

Стаття 152.

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Конституція України у Статті 152 має єдине посилання до поняття «фізичної особи» у контексті «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що …».

Увесь інший текст Конституції України стосується людей і громадян республіки Україна.

ВИСНОВОК.

Поняття «фізична особа» введено в міжнародній і вітчизняній практиці за аналогією з такими фундаментальними поняттями, як "жива" і "нежива" матерія (природа) для того, щоб визначити цивільні відносини в суспільстві і розділити їх принципово з відносинами групи осіб, або однієї особи, що замінює групу осіб, але з такими ж функціями - юридична особа.

Стаття 28 Цивільного Кодексу України говорить про те, що «фізична особа» може бути і не громадянином, і можливо, навіть, апатридом, але ця особа все одно може і повинна бути учасником господарських відносин відповідно до закону, бо вона Людина, та відповідно до Загальної декларації прав людини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від 04.11.1950 р., підписаної урядами держав – членів Ради Європи і 17.07.1997 р. Україною (вступило в дію 11.09.1997 р.),  має мати права на працю та інші права, що дадуть їй змогу гідного існування.

Правильно: «особи, які не є громадянами» є фізичні особи. Але, це зовсім не означає, що всі фізичні особи - не громадяни. Нашими не достатніми знаннями вміло маніпулюють, стравлюючи на дружні інституції людей, що ображені та шукають правду. Це той випадок, коли пряме твердження зовсім не означає рівність зворотному твердженню. «Фізична особа» ширше поняття, яке в себе включає поняття громадян та осіб без громадянства, апатридів, біженців і нелегалів і мандрівників, транзитерів, деякі категорії злочинців, полонених та ін.. Тому зворотне твердження, або твердження про те, що «фізична особа» є однозначно мігрант чи апатрид, не припустимо.

Якщо Вас назвали фізичними особами, то визначили тільки як різноманітну спільність людей, які проживають на нашій території, але ні як не рабів. Тому, немає нічого образливого в тому, що фізична особа може бути громадянином, або апатридом, або транзитером ...

Деструктивне твердження про те, що всіх громадян прирівняли до апатридів, вкинуте в суспільство фобій, що переростає в тотальну недовіру до всього, що нас оточує, позбавляє нас союзників, породжує переконання безвиході і фатальності. Підтримка такого твердження - один із способів руйнування соціуму і державності. Помилкові твердження і відомості «смутного часу», вміло впроваджені в маси людей і є найпотужнішою зброєю проти народу і його держави. Поширення таких тверджень і відомостей - диверсійна діяльність проти народу і держави.

Навіть, якщо законодавство спотворюється і не відповідає міжнародним принципам ООН та Конституції України, якщо навмисно вкидається неправдива інформація щодо визначень базових юридичних понять, ми не маємо права слідувати фобіям і сіяти їх проміж громадянами. Ми навпаки, повинні зберігати спокій, робити глибокий аналіз помилок і диверсій, терпеливо вести просвітницьку і законотворчу роботу для встановлення справедливості.

ПРАВОВІ СИСТЕМИ

Правова система - це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини та ін.).

В такому значенні йдеться про національну правову систему (наприклад, України), субнаціональну (правова система суб'єкта федерації), наднаціональну (правова система ЄС), релігійну (наприклад, канонічна).

Риси правової системи проявляються у різновидах соціальної системи, що: формуються у межах і за межами певних держав, охоплюють соціальні системи різних країн; мають різні ступені розвитку; формуються під впливом об'єктивних історичних унікальних для кожного суспільства чинників, що зумовлюють їх різноманітність; складаються з різнорідних елементів; характеризуються цілісністю; мають відносно стійкий характер у часі; у разі зміни державних форм організації суспільства, зберігають свою сутність та основні якості.

Структуру правової системи становлять:

- суб'єкти права - фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи - комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін.

- правові норми і принципи.

- правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи.

- правова ідеологія, правосвідомість, правові погляди, правова культура.

- зв'язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії — законність, правопорядок.

Взаємодія елементів правової системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування: інституційну; нормативну (регулятивну); ідеологічну; функціональну; комунікативну.

За критеріями класифікації правові системи світу поділяються на:

- спільність історичних коренів виникнення та подальший розвиток;

- спільність основного юридичного джерела права;

- єдність у структурі системи і норми права;

- спільність принципів регулювання суспільних відносин;

- єдність юридичної техніки, у тому числі термінології, юридичних категорій, понять, конструкцій.

Правові системи поділяються на сім’ї.

1. РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА правова сім'я (КОНТИНЕНТАЛЬНА АБО НОРМАТИВНОГО-АКТУ).

Характерні риси:

- домінування нормативно-правового акта як джерела права (форма);

- поділ системи права на публічне та приватне право;

- диференціація та кодифікація галузей права;

- нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем.

До цієї правової сім'ї належать правові системи

- романська група правових систем (Італія, Франція, Іспанія та ін.);

- германська група (Німеччина, Австрія та ін.);

- скандинавська група (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія, Ісландія);

- латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай та ін.);

- східно-європейська (Росія, Білорусь, Україна).

2. АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКА або АНГЛОСАКСОНСЬКА правова сім'я (СИСТЕМА ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА або СУДОВО-ПРЕЦЕДЕНТНА).

Ознаки:

- відсутність рецепції римського права;

- суддівський за своєю природою та змістом характер права;

- розвиток загального права юристами-практиками;

- менш абстрактний характер норм, ніж у романо-германському праві;

- виокремлення в англосаксонському праві прецедентного та статутного права;

- непоширеність кодификації.

Правові сім’ї належать правові системи:

- Англії;

- США;

- країн Співдружності нації.

3. РЕЛІГІЙНА правова сім'я.

Характерні риси:

- нерозривний зв'язок з релігією;

- персональний характер дії права;

- часто не визнається принцип формальної рівності прав людини.

Правові системи, що належать до цієї сім'ї:

- ісламське право (Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія та ін.);

- канонічне право (Ватикан);

- юдейське право (Ізраїль);

- індуське право (Індія, Бірма, Сінгапур, Малайзія).

4. ТРАДИЦІЙНА (ЗВИЧАЄВА) правова сім'я:

Ознаки:

- домінуюче місце у системі джерел права-звичаїв і традицій, що мають, як правило, неписаний характер;

- юридична доктрина не відіграє суттєвої ролі в юридичному житті даних суспільств;

- законодавство та правовий прецедент не набувають певного значення як джерела права.

До неї належать:

- японське право, далекосхідне право, звичаєве право окремих держав Азії, Океанії, звичаєве племінне право американських індіанців та африканське звичаєве право.

5. СОЦІАЛІСТИЧНА правова сім'я:

До неї відносять національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби.

ВІДДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ ТА НЕВІДДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ правові системи

ВІДДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ правові системи - різновид правових систем, у яких право існує як відокремлене, відносно самостійне явище по відношенню до релігії, моралі, звичаю, політики, ідеології.

Ці правові системи утворюють дві сім'ї:

- сім'ю романо-германського (континентального) права;

- сім'ю загального (прецедентного) права.

НЕВІДДИФЕРЕНЦІЙОВАНІ правові системи - різновид правових систем, в яких існує нерозривний зв'язок права з іншими регуляторами і цінностями. Вони об'єднуються в наступні правові сім'ї: релігійна правова сім'я; традиційна правова сім'я; далекосхідна правова сім'я.

КОНТИНЕНТАЛЬНЕ - РОМАНО-ГЕРМАНСЬКЕ ПРАВО

КОНТИНЕНТАЛЬНА, АБО РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА, система є результатом творчого розвитку римського приватного права європейськими вченими, головним чином в університетах, з урахуванням вчення про християнську мораль.

https://pidruchniki.com/1382032846600/pravo/kontinentalna_sistema_prava

Романо-германська (континентальна) правова сім'я – це сукупність національних правових систем держав, які мають загальні риси, що проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права та його пристосування до нових національних умов, (характерною рисою якої є домінування нормативно-правового акту (закону) як форми (джерела) права).

http://www.spilnota.net.ua/ua/article/id-1282/

Римське право, зокрема модернізоване, прямо не застосовується в жодній країні.

Однак основні поняття та інститути континентального цивільного права є римськими, розроблені римськими юристами ще дві тисячі років тому.

Для континентального права характерний поділ права на приватне і публічне, в основі якого лежать різні інтереси, яким слугують приватне і публічне право.

Приватне (цивільне) право слугує інтересам окремих осіб, які рівні між собою в правах.

Публічне право слугує інтересам цілого суспільства і його основного представника - держави.

Система цивільного права романської групи (Кодексу Наполеона) вважалась запозиченою з Інституцій, найбільш простого підручника з римського права, який становить частину Кодифікації Юстиніана (Corpus Juris Civilis).

Ця система, яку називають інституційною, передбачає групування цивільно-правових норм за трьома розділами:

1) особи (тобто суб'єкти права);

2) речі (об'єкти права) і відповідно речові права;

3) позови і відповідні позовам зобов'язання.

В результаті модифікації з цієї системи були вилучені норми цивільного процесу і з'явилися загальні положення та інші розділи.

Система германської групи ґрунтується на Дигестах (Пандекти) Кодифікації Юстиніана (і тому отримала назву - пандектна) і передбачає поділ норм матеріального і процесуального приватного права.

Всі матеріальні норми поділяються на норми Загальної та Особливої частин.

Загальна частина включає норми, які стосуються будь-яких інститутів цивільного права і включає загальні положення, норми про суб'єкти права, об'єкти прав і самі права, зокрема про здійснення і захист останніх.

Зміст Особливої частини становлять норми окремих інститутів - речового, зобов'язального, сімейного та спадкового права.

В результаті модернізації і зближення пандектної та інституційної систем в сучасних умовах не можна говорити про них як самостійні системи. Вони становлять лише дві основні підсистеми єдиного континентального права, що логічно в умовах розвитку європейської інтеграції.

Країни континентальної Європи запозичили римське право, в результаті чого в Європі до XII століття сформувалася романо-германська правова сім’я (континентальне право) і набула великого поширення в численних неєвропейських державах. Історичні корені цієї правової сім'ї належать до права римського впливу (І ст. до н. є. - V ст. н. є.). До зони континентального права входять правові системи таких країн, як Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Люксембург, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Австрія, Угорщина, а також латиноамериканське, скандинавське право та право Японії.

Подібними до цієї сім'ї за техніко-конструктивним особливостями є правові системи України, Росії, Болгарії та деякі інші, хоча існує точка зору, що останні відокремлюються в самостійну слов'янську (західнослов'янську) групу.

До особливостей національних правових систем країн, що входять  до романо-германської правової сім’ї, належить:

- кодифікований характер права;

- поділ системи права на галузі;

- диференціація права на публічне та приватне;

- нормативність права (основним джерелом права виступає нормативно-правовий акт).

Джерелами права романо-германської правової системи є закони, звичаї, судова та адміністративна практика, а також правові доктрини.

Найвищу юридичну силу мають норми, що закріплені у конституціях країн романо-германської правової сім’ї.

Серед джерел права звичай відіграє другорядну роль, виступає доповненням до закону.

Система права романо-германської сім’ї складається із двох підсистем: публічне право та приватне право.

Публічне право є сукупністю правових норм, що регулюють відносини у сфері публічного (загальнодержавного) інтересу громадян держави (до галузей підсистеми публічного права належать, наприклад, конституційне, кримінальне, фінансове, міжнародне публічне право).

Приватне право – це сукупність правових норм, що регулюють інтереси громадян у сфері приватного інтересу (до галузей підсистеми приватного права, наприклад, належать, цивільне, сімейне, міжнародне приватне право).

Романо-германська правова система (або континентальна) відома ще як система кодифікованого права, тому що її характерною рисою є високий рівень узагальнення та систематизації національного законодавства – наявність великої кількості кодексів.

Основним джерелом права континентальної системи є кодекс - систематичний збір взаємопов’язаних статей, упорядкований за предметом у певному порядку, в якому пояснюються основні юридичні принципи, заборони, свободи і т. д.

На відміну від збірника законів або каталогів прецедентного права, у кодексі викладаються загальні принципи, що виступають як самостійні правові норми.

Ще однією особливістю романо-германського права є галузевий характер, тобто розподіл норм права на окремі галузі.

Для більшості країн цієї сім'ї характерна наявність писаної конституції, норми якої мають найвищу юридичну силу в державі.

МОРСЬКЕ ПРАВО

Морське право (міжнародне морське право) - підгалузь міжнародного приватного права, яка регулює майнові відносини, ускладнені іноземним елементом, що виникають у процесі міжнародного економічного обороту та пов'язані з використанням моря.

Морське право слід відрізняти від міжнародного морського публічного права, яке регламентує відносини між державами з питань використання світового океану.

Слід зазначити, що коли говорять про міжнародне морське право рабовласницького і феодального суспільств і навіть періоду переходу до капіталізму, вживання цього терміна не пов'язано з позначенням галузі міжнародного права, а позначає окремі норми морського права, що належать в ті часи в основному до системи внутрішнього права, сферою правового регулювання яких виступали насамперед майнові відносини приватно-правового характеру - своєрідні «кодекси», які мали тоді використання: «Basilica», «Consolato del Mare», «Закони Вісбі», «Кодекс Ганзи», «Олеронські згортки (сувої)» та інш.

Вони не були джерелами міжнародного права, тому що не містили в собі ні звичайні, ні кодифіковані норми, а тільки звичаї - правила поведінки, діяли як «несанкціоновані якою-небудь суверенною владою».

У період XIV-XVII сторіч починає формуватися принцип свободи відкритого моря.

Розгорнута аргументація на користь свободи відкритого моря була дана в праці фундатора науки міжнародного права голландського мислителя і юриста Гуго Гроція «Mare Liberum» ("Свобода морів або право, що належить Голландії, брати участь у торгівлі в Ост-Індії ").

Вже в другій половині XVII сторіччя англійський юрист А. Джентілі включав до складу території держави не тільки суходіл, але і прилягаюче море, що він називав територіальними водами.

Визначення принципу свободи відкритого моря, у який було включене і положення про право мирного проходу через нього іноземних суден, дав П. Фрейтас.

При аналізі процесу становлення міжнародно-правових норм, що регулювали режим морських просторів і різноманітні види діяльності держав з використання Світового океану з кінця XVIII століття до середини XX століття, можна приходити до висновку, що це були в основному норми звичаєвого права, частина з яких була закріплена в угодах, укладених державами на двосторонній основі. Перша спроба кодифікації норм, що належать до правового режиму територіальних вод, почата 1930 року під егідою Ліги Націй, успіхом не увінчалася. Її результатом став лише проект конвенції, підготовлений для розгляду в майбутньому.

В умовах науково-технічної революції держави приступили до розвідки і розробки природних ресурсів дна морів, океанів за межами континентального шельфу.

Організація Об'єднаних Націй із самого початку своєї діяльності приступила до кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного морського права.

Це дало можливість провести в 1958 році в Женеві І Конференцію ООН з морського права, у роботі якої взяли участь 86 держав, включаючи 49, що розвиваються.

У результаті роботи І конференції ООН були прийняті конвенції:

1) про відкрите море;

2) про територіальне море і зону, що прилягає;

3) про континентальний шельф і

4) про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря.

Крім того, І Конференція ООН з морського права прийняла Факультативний протокол про обов'язкову процедуру вирішення спорів і 5 резолюцій, включаючи резолюцію про скликання II Конференції ООН з морського права.

Мета II Конференції ООН з морського права, скликаної в Женеві 1960 року, полягала в розробці міжнародно-правових норм із питань, не вирішених на І конференції.

Усі ці фактори викликали необхідність активізації співробітництва держав у їхньому подоланні і знайшли свій прояв насамперед у кодифікаційних роботах, що торкнулися окремих інститутів морського права:

- безпека мореплавання й охорони людського життя на морі;

- захист і збереження морського середовища, включаючи забруднення моря із суден і боротьбу з забрудненням;

- режим рибальства й охорони живих морських ресурсів; режим морських портів і іноземних суден у них;

- режим транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних держав;

-  часткову демілітаризацію морських просторів і т. д.

Результатом цієї роботи стала поява таких міжнародно-правових актів, як

Конвенції з охорони людського життя на морі 1960 і 1974 років;

Конвенція про міжнародні правила запобігання зіткненню суден у морі 1972 року; 

Конвенція з пошуку і рятування на морі 1979 року; 

Конвенція про втручання у відкритому морі у разі аварій, що призводять до забруднення нафтою 1969 року;

Конвенція про запобігання забруднення моря викиданням відходів та інших матеріалів 1972 року;

Конвенція про запобігання забруднення суднами 1973 року;

Конвенція про запобігання забруднення моря із джерел на суходолі 1974 року;

Конвенція про збереження атлантичних тунців 1966 року;

Конвенція про порядок ведення промислових операцій в Північній Атлантиці 1967 року;

Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 року;

Конвенція про транзитну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав 1965 року

та ін.

Відповідно до резолюцій Генеральної Асамблеї ООН 2750 С (XXV) від 17 грудня 1970 року і 3067 (XXVIII) від 16 листопада 1973 року, була скликана III Конференція ООН з морського права.

Конференція, що проходила з 1973 по 1982 рік, стала найважливішим етапом кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного морського права. Усього було проведено 11 сесій, причому, починаючи з 7-й сесії, кожна з них мала додаткові («відновлені») частини сесій. У роботі Конференції брали участь делегації 164 держав. Крім того, як запрошені в її роботі брали участь й інші суб'єкти міжнародних відносин - 12 спеціалізованих установ ООН, 19 міжурядових організацій і ряд неурядових організацій.

У перший день закінчення роботи конференції Конвенцію підписали 119 делегацій, що представляли 117 держав, Острови Кука (самоврядна асоційована держава) і Рада Організації Об'єднаних Націй по Намібії. У цей же день Конвенцію підписала й делегація України.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛІВ ПРАВОВИХ СИСТЕМ

Оскільки Україна є правонаступницею Української РСР бувшого Радянського Союзу, і в 1991 році прийняла для себе у використання правові ознаки і структуру СРСР, то вона при наймі спочатку взяла у використання римсько-германське – КОНТИНЕНТАЛЬНЕ право східного зразка з соціалістичним нахилом.

Беззаперечно, чистої моделі Континентального – римсько-германського права не існує. Усі країни, що його використовують, мають національні особливості - історичні коріння ЗВИЧАЄВОЇ (традиційної) правової сім’ї. Законотворення останніх 30-ти років нашої країни це підтверджує.

Більш того, результатом монопольного управління олігархатом виборчою системою і законотворчою діяльністю країни через політичні прокладки суспільства, законотворчий процес набув жахливих форм і результатів: соціалістичний нахил зменшився; прийнятий капіталістичний – досяг своїх спотворених форм; закони і нормативні акти не відповідають Конституції і ратифікованому нашою країною міжнародному праву (договорам і резолюціям ООН).

Результат: безправ’я; відкритий грабунок ресурсів, активів держави і громадян;  диверсійна діяльність олігархату сусідніх держав на нашій території; знищення економіки і галузей безпеки громадян; відкрита військова агресія і захват територій нашої держави; знищення суб’єктності держави на міжнародній арені; геноцид нації.

Структури управління державою, захоплені посередниками і найманцями олігархату, безперешкодно, безпринципно та безнаказанно грабують країну і народ, розчищаючи найбільший в Європі і найбагатший у світі будівельний майданчик з мінімальною кількістю висококваліфікованих рабів.

Жалітися на те, що «пірати Морського права захопили владу», у дійсному контексті подій, з моєї точки зору, не коректно з наступних причин.

Не коректно посилатися на майнові відносини приватно-правового характеру - своєрідні «кодекси» початку минулого тисячоліття, які відносилися виключно до порядку використання зон впливу різних країн на морі. Часи флібустьєрів минули і відійшли в історію. Піратські вилазки Сомалі та інших держав Океанії, - тепер вже порушники великого списку міжнародних конвенцій, підписаних під егідою ООН, більшістю країн світу. Ці Конвенції сукупно називаються «Міжнародне морське право».

Наше законодавство ні до піратських відносин минулого і теперішнього, ні до законів використання прибережних зон моря, та зон впливу на морі початку минулого тисячоліття, ні до Конвенцій морського права не має ніякого відношення. Підміна понять і спотворення розуміння істинної ситуації сучасності, не допоможуть нам у розумінні причин та способів їх подолання.

Щодо сучасного «Міжнародного морського права», то воно є результатом титанічної роботи і великих взаємних поступок держав і їх народів задля забезпечення миру в акваторіях морів і океанів нашої Землі.

При тлумаченні причин спотворення і використання міжнародного права та наших внутрішніх законів на суші і прибережній зоні української території, вважаю: використання і посилання на гірші приклади минулих тисячоліть і кращі приклади сучасного використання правових норм на морі - недоречним.

Часом, при розгляді питань розвитку територіальних громад України, ми чуємо гасла легалізації і організації громад на принципах об’єднання представників виключно української національності та ще й на принципах козацтва.

Такі пропозиції, мабуть, з’явились із думок про те, що у істинних представників титульної нації українців запроданців бути не може, і тоді ця норма виключить зловживання владою та корупцію. Вибачте, але нажаль, вся історія людства усіх націй без виключення, в т.ч. і українців, - це історія зрадництва, грабунку, насилля та братовбивства у боротьбі за владу та багатства.

Жах перед перспективою втрати національної ідентичності українського народу в результаті асиміляції – не повід для узурпації влади на землі, де на протязі століть, якщо не тисячоліть народилося і живе вже багато поколінь громадян України інших національностей, або перехресних браків різних національностей.

Мудра спільна політика співжиття добросусідства, спільного творення та переваги рівноправного колективного управління громадою, запорука збереження та асиміляції у сторону української ідентичності.

Ніхто, мабуть, не стане сперечатись проти застосування в нашому житті елементів ЗВИЧАЄВОГО (традиційного) правова, в т.ч. і козацького. Перше, що потрібно було б зробити, - провести аналіз на можливість його застосування. А взагалі то, потрібно було б створити дзеркальне існуючому офіційному законодавству – критичне законодавство, де норми законів, що йдуть у супереч праву і Конституції, спотворюють дійсність і є злочинними, за організовують діяльність соціуму, просто зайві і недоречні, повторюють вже існуючі норми і т.д., розфарбовувались би фахівцями юриспруденції у яскраві кольори з посиланням на ґрунтовні пояснення до їх тексту. З радістю приймемо таку пропозицію для сторінок нашого сайту. Може, багато норм цього права постаріли, пережили себе і застосовані бути не можуть. Може, з погляду на те, що ми визнаємо пріоритети міжнародного Континентального права, від деяких норм звичаєвого права вже доцільно відмовитись? Може, у своєму цивілізаційному розвитку ми вже переросли деякі норми? Відповіді на ці і схожі питання можна отримати тільки колегіально на колі громади і в межах її компетенції. Чим більше обізнана громада, - тим більш життєздатним буде результат. Чим більше коло, – тим більша компетенція. Але, кожна сама маленька громада – має право власного вибору.

Сучасні технології дозволяють такі віче чи референдуми проводити у постійному режимі електронного опитування і голосування. Для прийняття таких рішень ми створюємо «Систему прийняття оперативних рішень територіальних громад України»  (СИСТЕМА).

ПРОШУ. Не приймайте на віру і до застосування просто красиві фрази і словосполучення, тим паче, якщо вони несуть негатив. Піддавайте усе перевірці і аналізу. Шукайте тих, кому й для чого спотворення потрібні. Навіть тоді, коли є спотворення, ставте власні пріоритеті у визначеннях і дотримуйтесь їх у повсякденному житті, допомагайте іншим людям визначити істину. Будьте вище усіх негараздів. Не піддавайтесь фобіям, тим більш - тотального характеру. Ставте цілі громади і власні цілі на перший план і досягайте їх. Станьте у позицію власників свого життя і творців майбутнього, а не ображених чиєюсь там волею. Ви - Люди і Громадяни своєї країни.

В результаті прийняття колегіальних зважених рішень застосування Континентального, Звичаєвого та Міжнародного морського права, коригування законів за допомогою СИСТЕМИ, зміни періодичної партійної виборчої системи на неперервну електронну рейтингову систему на посади державного управління у відповідності до штатного розкладу, посадових інструкцій та кваліфікаційних переліків, ми зможемо еволюційним шляхом без революцій і потрясінь виконати статтю 5 Конституції України повністю:

«Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу».

 З повагою,

Голова правління

СТ «НАРОДНА КООПЕРАЦІЯ»                 В.Г. Петроченков

4 коментарів (-я) - ЮРИДИЧНІ ВИЗНАЧЕННЯ – ОСНОВА ПОРОЗУМІННЯ ЛЮДЕЙ

Залишити відгук